Луценко – «клонований Ющенко» на посаді Міністра Внутрішніх Справ

14 грудня 2009 р.0 коментарі

Політиканськість Луценка наразила його на звільнення, а згодом і на кулак

Міністр Внутрішніх Справ України двічі за тиждень потрапляв у пастки невезіння. Особисті якості Луценка не допомогли йому оминути проблем, а навпаки. Вимога Президента відставки Луценка і отримання удару в лице від депутата звучали б по іншому, якби його поведінка відповідала посаді Міністра Внутрішніх Справ. Луценко сам нарвався на проблеми, як то кажуть «на пустому місці». Перші рази по слизькому льоді потрібно ходити обережно і спокійно або взагалі оминати. Без машини Луценко мабуть часто падає, коли мороз на вулиці. У владі вслід за ним «падає» не одна сотня людей.

Луценка звинувачували і пригрозили розправою. В обох випадках він у нас скривджений. Дивно звучить для Міністра Внутрішніх Справ – грози розгульного і безжального криміналітету. У нас в країні прийнято співчувати постраждалим, тому й ми не відставатимемо від всіх і признаймо деяку несправедливість в нападах на Луценка. Проте події, що відбулись були цілком ймовірними і щось подібне мало статись. Бездіяльністю і показухою замісь боротьби зі злочинами на мільйони та власне міліції він, як Міністр Внутрішніх Справ, давно заслужив на відставку.

Політиканськість Луценка привела до розплати за забуття чим він мав займатись. Ходити на телевізійні передачі і дискутувати з опонентами конкуруючого табору, відбиватись тими ж аргументами – це справа незайнятих посадами політиків. Влаштовувати показові демарші на нараді в Президента, де однією з причин є належність Міністра Внутрішніх Справ до іншої політичної сили – те саме в гіршому прояві. Поглибленість політичних і особистих вподобань у владних відносинах на прикладі Луценка розкривають свою небезпечність для України.

У випадку з Шуфричем Луценко більше серйозності побоїв прислужився депутатам як «політична груша». Каста депутатів кулаком члена Партії Регіонів Шуфрича показала всій країні, що вони можуть бити кого хочуть і де хочуть на території України. Як, якомусь депутату, вдалось підійти до Міністра Внутрішніх Справ, замахнутись і вдарити? Чому його не затримали? Луценко дозволив це зробити, вступивши в персональні розбірки з політичними мотивами. Якщо вже взявся, то треба було йти до кінця і не пасувати перед мандатом. Охорону в маски одягти, яка б розбиралась на місці з «невідомими» нападниками. Щоб фамілій їх, крім Міністра і заступника, ніхто не знав. Без «орлів» в депутатській Україні ніяк.

Не наказаний Шуфрич буде внукам розповідати і хвастатись перед кастою депутатів, як в прямому ефірі, після чого спокійно собі поїхав, побив людину, яка керує 500 тисячною озброєною міліцією – Міністра Внутрішніх Справ. Завидувати будуть не лиш в Україні. Мало де в світі є країна, де за звичайних обставин таке можливо. Вдоволення депутата, який не раз похвалявся і брався достати до лиця конкурентів з іншої політичної сили, відсвяткується не одним келихом спиртного. І хто зна, чи не почне сп’янілий Шуфрич повторяти для наочності «удар в морду Міністру Внутрішніх Справ» на комусь іншому.

В Луценка мало шансів поквитатись з Шуфричем як політик з політиком. Перед цим він бездумно викликав виправдане подання Президента на його відставку. Депутати регіонали, в тому числі і Шуфрич мали стати знаряддям звільнення Міністра Внутрішніх Справ. Критики з боку парламентських фракцій, що входять до складу коаліції до прохання Президента про звільнення Луценка не чутно було. Незадоволені були опозиційні до Уряду Партія Регіонів і комуністи. На їх голоси й розраховував Ющенко, при умові справжнього наміру відставити Міністра Внутрішніх Справ.

Луценко, демонстративно покинувши президентську нараду голів силових відомств, вчинив неправильно. Ображатись на слова Президента міністри не повинні або проявляти обурення іншим чином. Луценко міг спокійно відповісти, що не згоден з усім сказаним і вважає це політиканською критикою на адресу міністрів уряду Тимошенко. Мовляв Президент аж під вибори згадав про боротьбу з корукцією і звинуватив силові структури, що не виконали його простенького завдання з поборення корукції в країні. Не забезпечені політично без конкретних перспективних планів, а не «цар бажає», силові структури не мають достатніх інструментів щоб потягатись з корукцією. Це розуміє багато людей.

Демарш Луценка після перших слів Президент негласно засвідчив, що Міністр Внутрішніх Справ не підчиняється Ющенкові та не сприймає його. На нараді залишились інші. Вони ж й далі підчиняються Президентові. Силові структури розкололись. Причому не через несприйняття відношення до людей іншої силової структури, а політичне несприйняття керівниками політичних сил один одного. Протистояння сьогодні може й не проявитись, але в майбутньому від нього нікуди не дітись. Вибори занадто добре середовище для будь-яких протистоянь і втягування у них усіх кого можна, що приносить вигоду українським політикам.

Найкращим виходом з даної ситуації є повідомлення про особисту зустріч Президента та Міністра Внутрішніх справ при закритих дверях. Звідки на заміну подання про відставку, яка посилить ще більше зло – відчуття депутатської сваволі, Луценко має пообіцяти просування по боротьбі зі злочинністю. Голова Лозинського, розшукуваного колишнього депутата за вбивство людини має бути побачена і шуфричами і населенням України. Але будь-що буде. Знаючи наших політиків, сподіватись на переміни в їх ставленні до свого місця перебування не варто.

Міцні позиції «свого Луценка» в Тимошенко, не перша спроба звільнити з займаної посади Міністра Внутрішніх Справ не минеться останньому як з гуся вода. Вибори і інтерес Верховну Раду з ліні змушують попрацювати. Діючий прем’єр-міністр Тимошенко і лідер опозиції Янукович, знайшовши компромісну фігуру Міністра Внутрішніх Справ, приберуть Луценка. Сухою від скандалів пов’язаних з Луценком тоді вийде Тимошенко. Не домовляться, то кандидат Тимошенко втрачатиме на згадках про невпевненого міністра Луценка. Заспокоїть ціна загубленого іміджу – політичний контроль над міліцією, суть якого краще ми, ніж вони.

Луценко на посаді Міністра Внутрішніх Справ неуспішний не тільки для себе, а й для України. Політичного авторитету на посаді Міністра Внутрішніх Справ йому здобути не вдалось. Емоційність і втягнутість у відстоювання лідера політичної сили до якої він належить вступили в протиріччя з посадовою діяльністю. Словесні і демонстративні вчинки необережністю і необдуманістю зашкодили усім перспективам виходу міліції з кризи народної ворожості. Політик не дав відпору свавіллю депутата та не захотів потерпіти Президента заради не зіштовхування силових структур через політиканство. Луценко за всю кар’єру не зрозумів своє ваги в країні, наче не він керує МВС. «Клон Ющенка» з табору Тимошенко.
Надіслати статтю :

Дописати коментар

 
Звязатись : taraslt@meta.ua | Західна Україна
Copyright © 2009-2013. Савчук Тарас - All Rights Reserved
Template Created by Creating Website
Proudly powered by Blogger