Комунальні підприємства – залишки неподіленої монополії

1 лютого 2010 р.0 коментарі

Що станеться у випадку повної приватизації комунальних підприємств?

Наша відсталість від розвинутого Євросоюзу очевидна. Якість праці комунальних підприємств повсякденно нагадує про це. Та чи врятують від відчуття невдалості різні «інвестори» про яких згадують політики і чиновники відповідальні за житлово-комунальне господарство, щойно заходить мова про вирішення подібних питань. Вони мріють і знають, що ставши приватними власниками, їм не потрібно буде ніяким мешканцям нічого пояснювати. В приватних комунальних підприємствах запрацює принцип: не подобається – не купуй. І куди подітись людям…

Підприємства комунальної сфери займають важливу долю у матеріальному забезпеченні проживання людини. Процент витрат сімейного бюджету на сплату по комунальними послугам та регулярність свідчать наскільки вони необхідні. Вода, газ, світло, тепло, каналізація, прибирання сміття з вулиць і вивіз викинутого з будинків – складають поняття «цивілізація». Слово, що виривається самовільно при поверненні з довшої мандрівки по природі.

Не тільки за персональний комфорт окремих мешканців чи будинків дбають комунальні служби. Простори між дорогою, чим завідує дорожнє управління, і будинками також перебувають під наглядом комунальників. Вони чистять зелені насадження, лагодять тротуари, доглядають за дитячими майданчиками. На великі свята як День Незалежності, Пасха працівники комунальної сфери підготовлюють усе місто, вивішуючи прапори і підфарбовуючи бордюри на знак закінчення усування непорядків.

Проблемою для житлово-комунального господарства останніми часами стала напівприватизованість. Сплату за надані кошти різними способами отримують інші, а не самі комунальні підприємства. Фірми-п’явки замовлені у згоді з начальниками жеків чи нав’язані політичним керівництвом міста забирають собі більшу частину коштів, визначаючи завищені ціни за підрядну роботу. Сьогодні в квитанції ЖКГ не вкладає проценти прибутків, бо не може. Підняття цін – болючий удар по іміджу влади. Тому вона знайшла спосіб за рахунок держави, податків компенсувати недостачі. У такій «радянські системі» без жодного контролю крадуть багато і не переживають особливо за втрати по недогляду, які компенсуються або з державного бюджету або з міського.

З’являються вмотивовані скарги городян на поганий сервіс, що мовляв він не відповідає оплаті, яку за нього беруть. Різницю потрібно питати у власників фірм-п’явок при комунальних підприємствах, на приватних дачах і гаражах яких, включаючи багатьох родичів, усе дуже чудово. Поділившись на різні служби: водоканал, електропостачання, газопостачання, утримання прибудинкових територій, насправді залежачи абсолютно один від одного, услідкувати за всіма неможливо. Кожна серйозна аварія і розрізненні організації не допомагають, а спирають один на одного чи в кращому разі обходять стороною, щоб не стати винуватими. Комунальні одиниці стали на гибельний шлях приватизації.

Облгази і Обленерго давненько і тихенько прихватизовані. Більшість не помітила зміни якості електромереж і газопостачання. Спосіб приватизації немає значення – експеримент не вдався. Жаль тих, які погодяться на його продовження у вигляді повної приватизації комунальної сфери.

Ілюзія відповідальності приватного власника за надання послуги замісь комунального підприємства веде до утруднення життя громадянам. Як аргумент «за» використовують твердження про ринок, який начебто буде диктувати ціну відповідну попиту на якісну послугу. У цій омані не враховується, що той, хто приватизовує комунальне підприємство, приватизовує одразу будинок – його ціна монопольна для мешканців. Не існує в будинку інших електричних мереж та іншого водопостачання, іншої каналізації. Житловий будинок і підведені комунікації у місті є одним цілим. Ринок тут діятиме при змозі людини поміняти місце проживання на інше, де працює інше приватизоване комунальне підприємство. Це спрацює лиш в Києві в елітних районах, де багачі мають змогу міняти квартири. Більшість громадян опиниться в ще гірших умовах ніж були, бо не зможуть впливати на приватного власника ніяким чином.

Замінити нав’язуване електорату плачевне вирішення проблеми поганих послуг приватизацією комунальних підприємств здатна політична система громадського контролю у виді міської ради і мера. Відміна неефективної партійності складу рад і удосконалення виборів мера з зобов’язанням подати проект розвитку міста та звітувати по ньому кожен рік – це ключ до поправлення справ в комунальних підприємствах. Звісно, вони самі повинні бути у власності міст, а не розпроданими чи державними. За останньою залишити контроль, зокрема стандартів виконання робіт, і початковий етап чи взяття під своє керівництво у випадку впровадження масштабного переоснащення.

Скільки б не говорили і не скаржились, що місто не справляється з Житлово-комунальним господарством, але послуги надаються. Вода з крана йде, а коли нема – яке у вас відчуття? Власник , на відміну від комунального підприємства, зможе безкарно коли захоче і що захоче відключати. В нинішній Україні з боку держави і судів йому буде усяке потурання, бо саме він їх кормитиме, ділячись вижатим з людей. Ціна на послуги приватного підприємства автоматично підніметься на 20% ПДВ, навіть за умови збереження нинішнього співвідношення затрат і прибутків. Коли щоб добитись останнього тарифи доведеться піднімати значно більше 20 відсотків.

Що сталось з приватизацією автопарків і вокзалів – те саме буде з Житлово-комунальним господарством. Не можна забувати хто ставатиме власниками у таких випадках – ті самі начальники жеків і ті, що їх призначали на ці посади. Ціни європейські, а якість і техніка безпеки ще гірша. Напівзакритий з шлагбаумом і потребою на кожному кроці заплати Стрийський Автобусний Вокзал у Львові приватизований колишнім директором . Тісні бусики з підвищеною небезпекою аварійності і щораз зростаючими цінами на квитки. Реальність приватизації не радує. В газеті Експрес один з агітуючих за відмирання ЖКХ сказав, що люди повинні перетворитись з мешканців на споживачів, як в магазині. Споживачем людина в будь-якому разі залишиться, зміниться тільки власник з ціною і якістю, який при монополії знизить останнє і підніме перше.

Партійні депутати або мери в багатьох містах(у Калуші з мером пощастило – йому це нецікаво) навмисно банкротять комунальні підприємства, знаючи, що отримають більше грошей, прихватизувавши їх собі. Городянам розповідають казки про співтовариства мешканців. Про те, як добре люди, які ходять на роботу і мають безліч справ, здатні вирішувати складні завдання умов життя. Де грошей багато водиться, там справді можуть швидко зробити ремонт в під’їзді і освітлення поставити, дах накрити. Але не усунути аварію на водопроводі чи електромережі. Місто і будинки – це не село і хата в ньому, де власник сам має час, можливості і розуміння що робити для облаштування. Місто є складною комунікацію і значно вищою та потребуючої правильної взаємодії усіх гвинтиків багаторазово взаємопов’язаного механізму.


1 лютого 2010 р.
Надіслати статтю :

Дописати коментар

 
Звязатись : taraslt@meta.ua | Західна Україна
Copyright © 2009-2013. Савчук Тарас - All Rights Reserved
Template Created by Creating Website
Proudly powered by Blogger