Дивізія "Галичина"

27 грудня 2012 р.0 коментарі

 
Файл містить збірку книжок про Дивізію "СС Галичина":
 
  1. Василь Верига "Дорогами Другої Світової Війни"
  2. Ярослав Овад "Бо війна війною"
  3. Євстахій Загачевський "Спогади фронтовика"
  4. Олег Лисяк "Відламки шибки у вікні"
  5. General Pavlo Shandruk "Arms of Valor"
  6. Павло Грицак "Вежі і Кулимети"
  7. Збірник статей і нарисів "Броди"
  8. Wasyl VERYHA "ALONG THE ROADS OF WORLD WAR II"
  9. Євген Побігущий-Рен "Мозаїка моїх споминів"
 
Зі Львова «Нахтіґаль» пішов далі на Схід. Його старшини, підстаршини і вояки відзначились у боях своєю відвагою, і кілька з них були нагороджені медалями. Курінь дійшов аж до Вінниці, й звідти його стягнули до Австрії. Там, у порозумінні з сотником Романом Шухевичем ми опрацювали меморандум ДУН до німецької влади, і цей меморандум підписали всі леґіонери.
Вичувалось непевне положення ДУН. У нас не було ніякого зв'язку з нашим проводом, тобто з тими, що мали зв'язки з вермахтом, бо всі вони були ув'язнені...
 
З бігом часу нам населення щораз менше зголошувало про рухи партизанських частин, щораз менше було вісток, слабла наша співдія з населенням. Ми знали, в чому причина, й добре розуміли, що перестаємо бути в очах населення борцями за їх мир, за їхнє життя й майно, чого це населення сподівалося від нас.
А що ми могли вдіяти супроти брутальної безглуздої політики німецьких нацистів?! Наші відносини з Мохом щодень погіршувалися. Він паралізував майже кожну нашу дію, свідомо чи несвідомо. Вкінці листопада 1942 року ми, старшини, відбули нараду, що нам діяти далі. Наші вояки одержували жахливі листи від своїх родин про арешти, розстріли членів ОУН, ловлю людей на примусову працю в Німеччині й посилений терор німецької окупаційної влади. Вирішили ми, що Леґіон мусить; закінчити свою службу.
Стоїть питання, як це зробити. Сотник Шухевич пригадав нам, що на його пропозицію ми підписали зобов'язання, що залишаємося в Леґіоні лише до кінця 1942 року. Отже, маємо право з кінцем грудня того року звільнитися з військової служби.
Якби на наше бажання, приїхав другого дня до нас командир дивізії і розпорядив скликати всіх вояків. Це було 22 листопада 1942 року.
Пам'ятний день Леґіону.
Дивізійний командир прийняв звіт і відтак довго промовляв до вояків.
...Я переказав по-українському.
Всі хвилюються. Ми й німці.
Боїмося, що, може, знайдеться хтось такий, що схоче залишитися.
Мовчанка.
Не виступив ніхто. Сотник Шухевич підготував усе добре заздалегідь.
...Старшини виїхали 5 січня 1943 року, а останній вояк ДУН виїхав додому аж 14 січня 1943 року, коли-то старшини ДУН уже були ув'язнені у львівській в'язниці при Лонцкого.
...Після кількох днів нас ніби звільнили, щоб таким чином спровокувати сотника Романа Шухевича, який утік німцям з-під рук у Львові зразу ж після нашого приїзду та пішов у підпілля. Німці конечно хотіли його схопити. Коли цей трюк не вдався їм, нас усіх знову заарештували й посадили у в'язницю, в якій ми пробули аж до Великодня 1943 року.
 
  1. Вольф-Дітріх Гайке "Sie wollten die Freiheit" («Вони хотіли волі»)
  2. Роман Лазурко "На шляхах Європи"
  3. І. Нагаєвський "Спогади польвого духовника"
  4. Олег Ляско "За стрілецький звичай"
  5. Василь Сірський "УПА й Дивізія Галичина; факти і фантазії"
  6. Юрій Тис-Крохмалюк "Щоденник національного героя Слепка Лавочки"
 
 
 
Надіслати статтю :

Дописати коментар

 
Звязатись : taraslt@meta.ua | Західна Україна
Copyright © 2009-2013. Савчук Тарас - All Rights Reserved
Template Created by Creating Website
Proudly powered by Blogger