Зважте самі, там—"еміґрація", люди роками відірвані від краю, не розуміють його і його потреб, не вчуваються в ритм революційного життя, чужі їм поняття риску й небезпеки. Щось інше ми тут, на місці, ми — "крайовики", кожного дня і кожної години в огні й у центрі революційних зусиль, тут, де кується революційна зброя, де гартується бойовий дух, де родяться живі ідеї і в конфронтації з живою дійсністю себе утверджують і виправдують…
Перше, що вдаряє в вічі—це самі галичани. Нема між ними ні одного наддніпрянця, ні одного волинця чи холмщака, ні одного буковинця чи закарпатця. Диверсія зродилася на чисто галицькому ґрунті і виляглася тільки в галицьких головах. Це пересуджує її долю, український націоналізм в її інтерпретації і під її прапорами ніколи в Україні не заволодіє. Його похід спиниться на Збручі.
...одним з головних арґументів виступу проти ПУН був закид духового земіґрантщення, в той час як самі вони вважали себе "крайовиками", чи, в термінології з п'ятнадцять літ пізніше, представниками "воюючої України"…
Від самого початку в нас ще була одна перевага над бандерівцями—ми мали в своїх руках або прихильно зневтралізували всю українську пресу...
Дописати коментар