Никифор Гірняк. Останній акт трагедії Української Галицької Армії
Під кінець 1919 року відроджена Українська Держава вступила в стан затяжної смертельної кризи. Уряд УНР подався в Польщу шукати азилю для себе, а може й союзника для дальшої боротьби з червоною Москвою. Рештки Армії УНР під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленка перейшли в денікінське, потім большевицьке запілля, у зимовий похід. Галицький диктатор Є. Д. Петрушевич виїхав з Кам'янця Подільського разом із штабом своїх урядовців до Відня на еміґрацію.
Галицька Армія залишилася без державно-політичного проводу (формально зв'язана т. зв. "зятківським" союзом з Денікіном), без запілля і без засобів до життя.
...Епідемія висипного тифу перейшла вже була, щоправда, свій апогей, захорувань було щораз менше, але лікарні, касарні й приватні квартири були вщерть заповнені тими, що видужували з тифу всяких видів — людськими кістяками, що потребували особливої опіки, щоб прийти до сил. Про їх переміщення (транспорт) не могло бути й мови. По бриґадах гинула худоба, бо не було кому подати їй паші й води.
...Думка про військову конвенцію УГА з большевиками, що виринула серед старшин при Начальній Команді в грудні 1919 р., не була новою.
Дописати коментар