Річниця Майдану, яку хочеться і не хочеться згадувати

21 листопада 2009 р.0 коментарі

Куди поділись ті щасливі люди "помаранчевої революції", де загубились постраждалі від рук фальсифікаторів і банд герої? Сьогодні подібні питанння не в моді. Перші розчавлені суворою правдою життя-нас кинули опозиціонери щойно стали владою. Других принесли в жертву розповідям про безкровний майдан для підтвердження умілості помаранчевих лідерів. Зрадою виявилось усе.

В наслідку помаранчевого протесту революції не сталось. Влада стала більш українською-так. Проте українцями повноправними і неприниженими відчули себе тільки олігархія та решту причетних до влади. Більшості українцям стало просто легше мучитись під український спів і українську мову перших осіб.

Революція змінює владу, а в нашому випадку, відмінному від Грузинського, вона просто отримала додаткові обличчя нових мільярдерів і мільйонерів. "Любі друзі" і "соратники" керівництва державою вдають, що не розуміють чому населенню України не подобається помаранчева влада. Наче не помічають зміни кольору людей, які з радістю колись носили помаранчевий, на чорніший. Коли ж і покритикують себе, то виправлятись ділами не збираються, бо їм і так зручно.

Розчарування в брехливих лідерах і внутрішє відчуття, що вчинив щось добре вже декілька років підряд ставить майданщиків перед вибором-чи святкувати чи не згадувати. Відсунуті від основної влади фальсифікатори не минають цей день, щоб понасміхатись. Та чи несправедливо з ними тоді вчинили? Вони винні і мали нести покарання. І єдина несправедливість-це щодо людей, обманутих помаранчевими політиками. По плодам видно: найбільше збагатились помаранчеві, біло-голобі втратили дещо на користь перших, в людей забрали всі можливості.

Втрачена надія-основний програш прогнилого кервіництва помаранчевих політиків. Майдан повстав проти обманливих виборів і тепер очевидно, що цей метод повернення влади народу не спрацював. Про саму процедуру виборів і говорити нема що.

Не побачивши результатів "помаранчевої революції" втілених для народу і на собі, будь-яка святковість 22-го листопада відкинута багатьма небезпідставно. Не святкують і політики, щоб не провокувати спогади про сподівання 2004-2005 рр.

Під час протесту під помаранчевим кольором політиків українці розпочали війну проти зневаги влади. Вона не закінчилась з інаугурацією справді вибраного людьми Президента і зганьбленого фальсифікатора, як нам представляли помаранчеві політики. Ні. До дня перемоги і свята ще треба багато повоювати-тепер проти однакової різнокольорової. Уся українська політика на сьогодні протиставила себе населенню України. Безкровний і провальний в наслідку Майдан їх зовсім не злякав.

Не святкувати 22 листопада, а признати треба, що ми програли. Щойно зайнявші владу лідери Майдану перекинулись в стан ворога, не бажаючи більше боротись. Права громадян почали ущемлятияк і раніше. Впевнено і безповоротно зникла слава і можливості, які відстояли собі люди в морози. До наступного здвигу-під іншими жорстокими і безкомпромісними прапорами.
Надіслати статтю :

Дописати коментар

 
Звязатись : taraslt@meta.ua | Західна Україна
Copyright © 2009-2013. Савчук Тарас - All Rights Reserved
Template Created by Creating Website
Proudly powered by Blogger